Легенда перша. Клад.
Було це до революції. Толокою робили тік в клуні Луки Бурляя. Трамбували
землю. Раптом серед току провалилася земля. Появилася яма, що формою нагадувала
глечик. Господарі клуні сказали, що то, напевно, старе зерносховище діда Петра.
Серед толоки був Лагута Федір Михайлович – секретар правління козаків. Заліз
Лагута в яму і виявив там цілий клад: козачі саблі, мушкети, сідла, уздечки, і,
видно, трофеї з Турецької війни – ятагани, зігнуті шаблі і ще якесь дивне
спорядження. Від часу весь цей клад зброї поржавів.
Лагута весь цей скарб забрав у сільське управління, де дів – невідомо. Одну
шаблю чи кін жал залишив господарю Бурляю, а той порубав цей дарунок на куски і
наробив столярного інструменту, бо добра була сталь, напевно з дамаської сталі…
На подвірї перекопівської церкви стояла невелика капличка. Вхід до неї був
заборонений вусім прихожанам, крім духовенства. Варвинський священник
Множинський говорив, що у капличці, крім ікон і різної утварі старої церкви, зберігались
якісь козачі клейноди, хоругви, стяги, зброя, булави, бунчуки. Серед речей були
і шведські знамена…
( За спогадами К. Л. Бурляй)
Легенда друга. Золото Мазепи.
«Одного разу на Покрову, 14 жовтня ми йшли пішки до Ладана чере Подище і
переправлялись човнами через Удай. Вчителі Чеберда Кость Панасович і Бородай Є.
М. показали нам на високі верби на березі Удаю між Варвою, Подищами і Журавкою,
де, за пере5казами, гетьман Мазепа, тікаючи після зради Петру I, мав
при собі два бочонки золота… Щоб полегшити свою карету, він один бочонок
зачепив гаком з цепом за коріння дерев і опустив його в мул. Надіявся колись
повернутись на Україну.
Пізніше турецький султан просив у царського уряду дозволу розчистити за
свій рахунок Удай від Варви до Подищ і що знайдуть цінного в Удаї – то йому. Кажуть
і Англія пропонувала теж такі умови, але Росія від цього відмовилась. »
( За спогадами К. Л. Бурляй)
Легенда третя. Золота корона Карла ХII
На найвищій ділянці Варви – Холодниці є місце, яке називають «шведським
кладовищем». Там поховані шведи, що воювали в цих місцях і загинули або
померли.
«… на бугре Холоднице
на правом берегу ручья при соединении его с Удаем находится 18 небольших могил
около 300 аршин в окружности основания и до одного аршина высоты, все они
представляют одно кладбище и все не распаханы.»
(Труды Полтавской
Ученой архивной комиссии
Вып. УI, часть I, Полтава, 1909г. Стр. 80).
Там же закопана
золота корона шведського короля Карла ХII. Невипсокий
курган, на ньому хрест з розпяттям Ісуса Хреста. В дніт великих релігійних свят
там завжди горіла лампадка. Доглядав цей пам’ятник дід Хоменко (Костьол).
«В 1914 році ми класом повною групою
учениць церковно-приходської школи ходили по квіти в Левківщину.На Холодниці
біля хреста побачили якихось незнайомих
людей. Учитель Чеберда Кость Панасович
щось незнайомим пояснював , вимірював
ступнями. То була якась експедиція,
шукали трофеї , залишені шведами, а ,головне, шукали золоту корону Карла ХІІ.
Ми тоді були малі, мало що з цього розуміли, нам не дозволяли близько підходити до кургану, лише потім учитель Чеберда К.П. нам пояснив.»
(За спогадами К.Л.Бурляй)
Легенда четверта
Давно ходить по Варві легенда про підземний хід, зроблений під час
шведсько-російської війни. Цей хід, ніби то, тягнеться від гори Холодниці до
Першухи. В ньому, кажуть, ховалися жителі Варви під час битви з шведами. Вхід в
підземелля давно завалений, ще до революції.
Запитуємо стару баб ушку:
Про той підземний хід згадує Катерина Лукічна Бурляй:
« і зараз,
правда завалений, погреб, так званий Мазепин, де починається підземний хід від
садиби Федоса Корнєйки до Першухи. Ще в 1913 році приїздила якась експедиція,
хотіли проникнути всередину цього погреба, але там задушливе повітря, якийсь
запах, стіни, стеля, вимазані наче якоюсь смолою, бруд, слякоть. Ніхто не
витримав задухи, ніхто в той хід не проліз».
Старі люди пам’ятають точно, де була садиба Федоса Корнєйки…
Легенда п’ята. Про церковні двері.
Весною 1709 року
шведські війська підступили до Варви. Звістка про наближення швидко поширилась
серед жителів. Хто спритніший, здоровіший – повтікали в ліси, а старики
закрилися в перекопівській церкві, розташованій біля р. Удаю «…и с молитвой
преклонилась пред образом Божей Матери».
Шведи почали бити
двері церкви, просікли їх шаблями, але не змоги їх зламати. Не вдалося їм
пробратися і через вікна. Тоді шведи обклали церкву очеретом і хмизом і
вирішили спалити її разом з людьми. Але вітер, що дув до цього в одному
напрямку, раптом подув в інший бік і полум’я охопило шведських солдат. Перелякані
шведи кинулися тукати…
Пізніше
приходський священник Максим Бодянський на тих дверях олійними фарбами зобразив
ту подію.
Дехто з старих
людей бачив ті двері в дні свого дитинства. За переказами, двері церкви з
картиною і слідами сабельних ударів були відправлені у Полтавський музей.
За роки
революцій і воєн 1917-1945 років двері Варвинської церкви загубилися. | 
